Стрий – Самбір – Сянки – Ужок – гора Пікуй-Верхнє Гусне-Матків-Лавочне-22-24.05.15

 Положення про велопробіг http://eco-tourist.lviv.ua/polozhennya-pro-veloprobig/duhovni-svyatini-bogu-ta-svitu/

Реєстрація на захід http://eco-tourist.lviv.ua/dereviyani-tserkvi-yunesko/reestratsiya-na-zahid/

Стрий-Самбір-Сянки-Ужок-Пікуй-Верхнє Гусне-Матків-Лавочне

1 день,

22 травня,

п’ятниця

05.15 – збір на Залізничному вокзалі у Стрию;

05.25-07.25 – Переїзд зі Стрия до Самбора електропотягом

07.30-08.30 – відвідання обєктів на території міста Самбір (окрема програма);

08.58-11.22 –  Переїзд електропотягом до с. Сянки

11.30 – 12.00 – відвідання обєктів на території с.Сянки (окрема програма);

12.00-12.30 – підйом роверами на перевал

12.30-13.30 –  перхід до витоку річок Сян та Уж

13.30-14.00 – Переїзд роверами до с. Ужок, поселення в туристичному комплексі «Ужанські купелі»

14.00-15.00 – обід

15.00-17.00 – відвідання обєктів на території с.Ужок (окрема программа – церква, мінеральні джерела);

19.00 – вечеря

20.00- 21.00 – спілкування учасників велопробігу

22.00 – ночівля

2 день,

23 травня,

субота

08 00 – сніданок;

8.30-14.00 – підйом хребтом до гори Пікуй;

14.00-15.00 Обід

15.00-16.30 спуск з гори до с. Верхнє Гусне, поселення в агрооселі Івана Ільницького

18.00-19.00  Вечеря

19.00-21.00 Відпочинок на природі

22.00 ночівля

3 день,

24 травня,

неділя

07 30 – сніданок;8.00-8.30 – Переїзд  роверами до с. Матків08.30- 09.30 відвідання церкви Собору Пресвятої Богородиці

09.30-16.30 Переїзд  роверами до с. Лавочне. Ознайомлення з об’єктами архітектури та природи в населених пунктах по маршруту (окрема программа).

12.00-13.00 обід

17.13-19.02 Повернення потягом до Стрия

УЖОК – село в Україні, в Закарпатській області, Великоберезнянському районі. Залізнична станція Ужок. Село розташоване під Ужоцьким перевалом, де бере початок річка Уж і де починається Закарпатська область. На Ужоцькому перевалі, на горі Черемха (1130м), на альпійській луці (площею 10,7 га) розташований монумент на честь полеглих в Першій світовій війні. Можна оглянути також віадук залізниці. В оздоровчому комплексі “Ужанські купелі” можна попаритись в чанах.Ужок багатий мінеральними джерелами, тому в 18-19 ст. тут діяв санаторій з добре впорядкованою територією, який місцеві жителі називали “тридцяток” (було 30 будинків для відпочиваючих). На жаль, в 1915 р. під час Першої світової війни, здравницю було знищено. Єдине, що залишилося від славетного бальнеологічного курорту це статуя Геркулеса, який душить величезного змія і є символом оздоровчої сили джерел. За легендою статую було встановлено біля одного з джерел в 1842 р. американцем, який став на ноги після курсу лікування. Статую було відлито на ливарному заводі селища Тур’ї Ремети (автор – Кінне В.)“Залізний Іван”, як його прозвали місцеві жителі, прикрашає нині двір Ужгородського замку.

Церква святого Михайла — дерев’яна церква, яка знаходиться у селі Ужок, Великоберезнянського району, Закарпатської області.Ужоцька дерев’яна церква є своєрідною візитівкою Закарпаття. Це одна з найцікавіших споруд бойківського стилю. Вона настільки досконало поставлена на схилі, що, здається, виросла на цьому місці. Тлом для неї служить вражаючий природний амфітеатр, де з розлогих схилів вириваються під хмари стрімкі вершини, де варіювання форм і ефекти освітлення, кольори заліснених і трав’янистих ділянок, пологих видолинків і темних ущелин з таємничими валунами забезпечують справжню драматичну постановку, яку ніколи не набридає споглядати. Форми церкви ніби повторюють природний антураж: масивним горбом домінує центральний шатровий верх, йому підігрує маленький шатрик над вівтарною частиною, а чотирикутна невелика башта над бабинцем — граційна і наївна, ніби ще не готова до властивого баштам домінування, і виступає мов супровідна мелодія у цілісній гармонійній композиції

Храм архангела Михайла — це пам’ятник дерев’яного зодчества бойківської школи, який збудований на виступі високого пагорба. Своїми лаконічними формами він чудово вписується в гірський ландшафт. Три квадратних в плані зруби визначили композицію його обсягів, де домінанта належить середньому, верх якого має два квадратних в плані заломи і шатрове завершення. Гору над вівтарем зроблено більш низькою і з одним заломом. Над бабинцем влаштована невелика дзвіниця, яка за висотою набагато перевищує вівтарний верх, але нижче центрального, що позбавляє маси храму нерухомості і вносить в його загальну композицію елемент динаміки та мальовничості.

Церква дерев’яна з ялинових брусів. Покрита ґонтом. Кутові з’єднання виконані в простий замок з двостороннім вирізом з прямим потайним зубом. Тризрубна, триверха. За виглядом і конструктивним рішенням пам’ятник належить до бойківської школі народної архітектури, проте, на відміну від неї, західний верх перевищує східний. Храми квадратний у плані, центральний зруб ширше інших прямокутних зрубів. Зруби центрального і східного обсягів перекриті шатровими верхами з заломами На плоскому перекритті бабинця влаштовані емпори, над якими піднімається невисока каркасна дзвіниця з відкритою аркадою голосників під шатровим дахом. Спирається на випуски зрубів піддашшя далі переходить у дах. На північний захід від споруди знаходиться двоярусна, квадратна в плані, дерев’яна дзвіниця. На випусках вінців першого зрубного ярусу влаштовано опасання, другий каркасний ярус покритий шатровим дахом. Три частини храму, об’єднані широкими площинами піддашшя, нагадують конічний пагорб з трьома вершками. Камерністю і доброзичливістю дихають потемнілі за століття колоди зрубів, фігурно оброблені на кутових з’єднаннях, схил даху, вхідні двері з широким одвірком, верхня частина якого зберегла дорогоцінний напис з іменами авторів цього архітектурного твору. Зовні Михайлівська церква проста і невибаглива. Храм позбавлений різких зовнішніх прикрас, вигадливих подробиць — він стрункий і витончений. Силует Михайлівського храму надзвичайно мальовничий, виразного малюнку, з явною перевагою горизонтального членування верхів. Широкий скат опасання, охоплюючи всю будівлю, надає йому компактний вигляд і разом з тим створює органічний перехід від навколишнього середовища до основних мас храму, які виростають над галереєю. Церкви верхньої течії Ужа належать до бойківського стилю і мають численну рідню на Львівщині — близько півсотні бойківських церков у Сколівському та Турківському районах і ще кілька на Івано-Франківщині та у Польщі, до якої рукою подати з Ужоцького перевалу. Однак закарпатські церкви творять своєрідний підстиль — тут порушено властиву бойківським церквам симетрію трьох верхів з домінуючим центральним. Верх над західною частиною перетворюється на башту, і якщо в Ужоцькій церкві башта ще не перевищує центральне шатро, то в інших вже вивищується. Ще на початку ХХ сторіччя такі церкви стояли чи не в кожному селі верхньої течії Ужа. Зараз збережено п’ять, але три нещадно перекрито бляхою.

За переказом, у давнину Ужок був великим поселенням і мав аж сім млинів, але після пошесті чуми, що пройшла по всій Європі, в селі залишився один чоловік, який жив вище церкви. Нові поселенці прийшли з сусідніх галицьких сіл Гнила, Яворів, Сянки. Церкву збудували майстер Павло Тонів з сусіднього села Бітля на львівському боці Карпат та майстер Іван Циганин з села Тихого. Будівничі закінчили роботу 11 червня 1745 року. Інші написи на зрубі додають штрихи до історії церкви: «1895 Гирич Петро куратор важив» (тоді підважували церкву і замінювали нижні колоди зрубів) і «Гаврилко Василь куратор» — очевидно, цей куратор організував таку відповідальну ремонтну роботу, а виконав її майстер Циганин з Тихого (можливо, нащадок будівничого церкви). Розповідають, що первісно церкву збудували високо на схилі гори, але старим людям було важко туди підніматися і церкву перенесли вниз по схилу, майже до дороги. У єпископській візитації 1751 року говориться про нову церкву в Ужку, забезпечену всіма книгами та двома дзвонами. Біля церкви стоїть класична верховинська дерев’яна дзвіниця, квадратна в плані, двоярусна, вкрита чотирисхилим шатром, збудована у 1927 році. Під час Першої світової війни австрійський уряд реквізував дзвони на військові потреби. Два нові дзвони були значно важчими, і їх не наважилися встановити на дзвіниці. Ужоцька церква вже близько 100 років надзвичайно популярна. ЇЇ фото багато разів друкувалися у періодиці, книгах і буклетах. Чимало закарпатських художників присвятили цій видатній пам’ятці свої полотна, її зображення прикрасило єпископську каплицю та каплицю вчительської семінарії в Ужгороді. Ужоцька святиня входить до переліку 16 церков (по вісім від Польщі та України), що претендують на особливий статус у списку спадщини ЮНЕСКО. Остаточне рішення щодо цього буде ухвалено на черговій Генеральній Асамблеї ЮНЕСКО 2013 року.

Інтер’єр. З низького, темного бабинця, через арку-виріз можна побачити розташований в головному приміщенні різьблений позолочений іконостас. Так як верхні частини бані нави занурені в морок і зеніт її майже не вловлюється, посилюється відчуття висоти цього приміщення, хоча в абсолютних розмірах воно вельми скромно. Живопис і різьблення іконостасу є досить своєрідні. Особливо запам’ятовуються царські врата, на полотнищах яких майстер розташував два симетричних стебла, у верхніх завитках якого в медальйонах він написав «Благовіщення», а в нижніх — чотирьох євангелістів. В інтер’єрі Михайлівської церкви майстер використав контраст світла і тіні. Потрапляючи з темного бабинця (приміщення для жінок) в урочисту, нарядну, освітлену центральну частину храму, який сприймається набагато більшим, ніж воно є насправді. Цей ефект безсумнівно враховували талановиті народні зодчі. Враження підсилює красивий різьблений іконостас, який грає позолотою в сонячних променях, які потрапляють сюди через вікна верху. В інтер’єрі церква захоплює контрастом між напівтемним низьким бабинцем і величним розкритим під самий шатровий дах простором центрального приміщення. Декоративне багатство — це фігурно прорізаний прохід з бабинця до нави, різьблення іконостасу XVIII сторіччя, окремі збережені фрагменти старого різьблення, гарний балдахин і кивот у святилищі. На жаль, інтер’єр відчутно пошкоджено через благі наміри: встановлено нові вхідні двері, гладесенькі стіни оббито картоном, папером і розмальовано, перемальовано всі ікони, розвішано пластмасові квіти тощо.

Залізнична інфраструктура побудована за часів Австро-Угорщини (початок 20 ст.) фахівцями Угорських королівських державних доріг.Сьогодні, ці інженерні споруди (тунелі, віадуки, тераси) надзвичайно приваблюють туристів. Довжина траси складає всього сім з половиною кілометрів, це пряма відстань між Волосянкою та Ужоцьким перевалом, у той же час довжина залізниці складає 19 кілометрів. Залізнична дорога, це довга серпантинна дорога із значними підйомами, численними тунелями, віадуками, терасами. Слід зазначити, що під час І світової війни гілка залізниці сильно постраждала, оскільки це був стратегічний об’єкт, за який велись бої.

Ужанський національний природний парк створений Указом Президента України в 1999р. площею близько 40000 га, розташований в басейні річки Уж від с. Забрідь до Ужоцького перевалу і є частиною міжнародного біосферного заповідника “Східні Карпати”.

Ру́ська Путь (інші назви — Руський Путь, Руський Шлях, Старий Путь — перевал в Українських Карпатах через Верховинський Вододільний хребет. Ужоцький перевал – г. Великий Верх – г. Пікуй – с. Біласовиця. Загальна протяжність – 33 км. Висота виходу – 852 м. Найвища точка – 1408 м. Розташований на межі Львівської та Закарпатської областей, між селами Либохора і Буковець, неподалік (на північний захід) від гори Пікуй (1406 м). Висота перевалу 1217 м]. Через перевал проходить пішохідна стежка, що з’єднує села Біласовицю та Либохору, а також туристичний маршрут «Верхами Вододільного хребта», який веде від села Сянок до гори Пікуй.Через перевал пролягав історичний торговий шлях — «Руська Путь», відомий ще з доби неоліту. Шлях починався на Балканах, пролягав по Дунаю, далі вздовж Тиси піднімався в гори. На цьому перевалі й досі є хрест із написом «Руська путь» . Після Першої світової війни через перевал проліг чехословацько-польський кордон. Після анексії Угорщиною території нинішнього Закарпаття (тодішньої Підкарпатської Русі) тут проходив угорсько-польський кордон. З вересня 1939 року до червня 1941 перевал був частиною угорсько-радянського кордону. Після приєднання Закарпаття до Радянському Союзуперевал став знову лише адміністративним кордоном Львівської та Закарпатської областей. Перевал у Першу світову війну використовувала російська армія для обходу укріплень супротивника в ході Брусилівського прориву, а в 1944 році під час Другої світової війни його захоплення відіграло велику роль для 1 гвардійської армії у складі 4-го Українського фронту — для обходу лінії Арпада. Протягом 18 днів армія штурмувала цю ділянку без підтримки артилерії, оскільки гарматні трактори та колісні тягачі не могли здолати місцеві скельні підйоми. Про ці події нагадує великий металевий хрест, який стоїть на перевалі.

Піку́й — найвища вершина Вододільних Бескидів і всього пасма Бещад, найвища географічна точка Львівської області. Розташована на межі Львівської та Закарпатської областей. Висота гори — 1408,3 м (за іншими даними — 1405 м). Поверхня конусоподібна, асиметрична: південно-західний схил крутий, північно-східний та північний — більш пологий. Гора складається з флішу. Схили вкриті буковим і ялицевим лісом. Завдяки значній відносній висоті для вершини Пікуя характерна наявність субальпійського поясу рослинності, верхня межа лісу тут проходить на висоті 1200—1250 м н.р.м. Це дозволяє туристам на короткому відрізку маршруту познайомитися з ландшафтами та своєрідною флорою (на вершині зростають рідкісні види рослин). Вершина оздоблена мальовничими скелями та стрімкими урвищами — невеликими куестами. Краєвиди з гори Пікуй своєю протяжністю перевищують бачені з будь-якої іншої вершини Львівської області. На вершині гори розташований кам’яний чотириметровий, чотирикутний стовп-обеліск, споруджений на честь першого президента Чехословаччини Томаша Масарика. Його поставили 1935 року мешканці села Гусного, яке до війни разом з усім Закарпаттям входило до складу Чехословаччини.

МАТКІВ

Церква Собору Пресвятої Богородиці — дерев’яна церква в селі Матків, споруджена 1838 року. Видатна пам’ятка бойківської архітектури та монументального мистецтва. 21 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що проходила у Камбоджі, Церква Собору Пресвятої Богородиці, разом з іншими дерев’яними церквами карпатського регіону, була включена у список світової спадщини ЮНЕСКО. Церкву споруджено 1838 року.

Церква розташована на невисокому пагорбі в центральній частині села, на віддалі 250 м від автомобільної дороги, в долині річки Стрия. Церква тризруба, триверха, належить до храмів бойківського типу. Квадратні зруби (нава ширша) розташовані по осі захід-схід. Обабіч вівтаря прилягають невеликі прямокутні ризниці. Основні об’єми завершують восьмибічні верхи, над навою з п’ятьма заломами. А над вівтарем і бабинцем — з чотирма заломами, що увінчані шоломовими банями з маківками і хрестами. Оперізує церкву піддашшя оперте на східчасті виступи вінчів зрубів, під яким на західному фасаді влаштований засклений ґанок. Стіни підопасання, надопасання і заломів шальовані вертикально дошками й лиштвами.

На південний захід від церкви розташована дерев’яна, триярусна, квадратна в плані дзвіниця, з балконом на другому ярусі, вкрита наметовим дахом з колосниковою галереєю над ним. Збудована дзвіниця 1924 року майстром Михайлом Векличем.